Відновлення через об'єктив: Фотовиставка Дмитра Козацького

Експозиція розкриває різні етапи життя та творчості фотографа.

У київському просторі 'Pen' відбулася фотовиставка ветерана та фотографа Дмитра Козацького з незвичною назвою 'Я ненавиджу фотографувати'.

Під час відкриття митець поділився своїми переживаннями та історією, розповів про важкий шлях у фотографії та емоції, які стали основою концепції виставки. Назва виставки стала не лише маркетинговим ходом, а й глибоко особистим висловлюванням.

'Назва виставки — це про біль, адже всі думають, що я дуже люблю фотографувати, але насправді це не так', — зізнається Дмитро.

Після повернення з полону, за словами Дмитра, він пережив важкий період, коли фотографія перестала приносити задоволення, а творчий ресурс був на межі вичерпання. Цей час припав на роботу в Міністерстві оборони, де рутина замінила творчість.

'Фотографія часто виконувалася не з натхнення, а з необхідності. Всі вважали, що якщо ти фотограф, то повинен знімати щось важливе. А коли працюєш у Міністерстві оборони, можливості для зйомок зазвичай обмежені', — із гумором говорить Дмитро.

Проте зараз, за його словами, відбувається 'певна відлига', і він поступово повертається до улюбленої справи. Дмитро також розповів, що захоплення фотографією почалося ще в юності, коли він намагався використовувати всі можливі ресурси.

Пізніше, під час служби в 'Азові', він відкрив для себе відео, яке, за його словами, може передавати більше інформації, ніж фотографії.

'Я придбав Sony Q6300, вона була чудовою для відео і фотозйомки. Я вважав, що відео може дати більше розуміння ситуації', — пояснює він.

Ця камера зробила культові знімки з Азовсталі, які облетіли світ у 2022 році. Кадри стали символом боротьби і мужності захисників, але для автора вони стали певним тягарем. Однак він продовжує ділитися ними, оскільки вони нагадують про військовополонених.

Під час розмови Дмитро порушив тему позитивної дискримінації, яка, на його думку, іноді позбавляє суб’єктності.

'Тебе запрошують на фотовиставки не тому, що ти чудовий фотограф, а тому, що ти колишній військовополонений. Це може відчуватися як об’єктивація. Я сказав, що не хочу бути жертвою, тому що це буде перемога росіян. Я хочу бути сильною людиною, яка витримала все це', — пояснює він.

Одним із зворушливих моментів розмови стала історія про те, як Дмитро почав повертатися до фотографії.

'Дружина мого брата спекла хліб, який був дуже красивим. Вона попросила мене сфотографувати його. Я думав просто зробити фото на телефон, але хліб був настільки гарний, що я дістав камеру, розставив квіти, виставив світло. Цей момент став сигналом: якщо я хочу красиво фотографувати хліб, значить, все йде добре', — усміхається він.

Виставка складається з кількох етапів життя Дмитра: від знімків Азовсталі до роботи в Міноборони та поїздок на Миколаївщину після підриву Каховської ГЕС. Окремо представлені фотографії з проектів, таких як Superhumans, де зображені люди, які готуються до реконструктивних операцій.

Адреса простору: вулиця Лук’янівська, 14 А